Rafał Wnuk (Institute of National Remembrance, Lublin),
«Recent Polish Historiography on Polish-Ukrainian Relations during World War II and its Aftermath»

Розумію Вашу іронію... :)))) Але принцип "не варто кусати руку того, хто тебе годує" - універсальний. І п. Леонід, і п. Мойсей саме працювали, а не волонтерили, в українській редакції "Радіо Свобода". Остання до певного часу фінансувалася саме з бюджету ЦРУ (що й не приховує). В тих само роках (кін. 1970-1980-ті) колишній шеф цієї редакції, п. Роман Купчинський очолював куровану ЦРУ компанію "Prolog". Звісно, як ізраїльський українець, я не можу не займати проамериканської позиції та не бути вдячним США за підтримку моїх "першої" та "другої" рідних земель, - але розумію, як подібна робота згаданих поважних панів не могла не відбитися на їхньому світогляді, сформованому піком "холодної війни" та ще й на американському боці барикад. Та само "радянщина", тільки з протилежним знаком. :) 

=== Ви для чогось пропонуєте мені мірятися негідниками. Як я вже писав панові Бен Аріє – я негідників не захищаю. ===

Це зрозуміла і гідна позиція. Однак проблема полягає в тому, що проглядаючи доступні загалу письмові матеріали чи не всіх історичних періодів вітчизняної історії (те, що справді можна "помацати" бодай на папері, - іншого нам, на жаль або на щастя, не дано), дедалі важче відрізняти негідників від героїв. А коли вони часто складають одну й ту саму особу, тоді, відсепаровуючи від історії негідників, ризикуємо залишитися геть без нічого. У теперішній час, коли йде новітнє конструювання української політичної нації (й це, безумовно, природний і позитивний процес, який Ізраїль подолав ще понад 100 років тому), паралельно з подачі "відродженців"-примордіалістів відбувається сакралізація, культизм і вождизм щодо певних українських осіб і сторінок минулого. При цьому загал хочуть запевнити у вищості історичної доцільності над світовими демократичними цінностями та форсувати "примирення" без переоцінки власних національних цінностей (або кандидатів на них). Коротше кажучи, одного разу я запитався: "Якщо вони - справжні українці, і за таких їх уважають речники світової укр. спільноти, - то хто ж тоді я?". :-)   :-(   

Через об´єктивні причини я можу порівняти Ізраїль та Україну з власного досвіду. І добре усвідомлюю, чому Обіцяна Земля виглядає в політичному плані таким привабливим прикладом для більшості навіть найрадикальніших політичних українців. Але й надто добре усвідомлюю, що з "історичним багажем" останніх, який вони навіть не намагаються критично переглянути (можливо, через постійну явну чи уявну загрозу "з півночного сходу") (я навіть не торкаюся соціопсихологічних причин - різниці менталітетів - яко спекулятивних у плані серйозної доказовості) Україна політично ніколи не досягне рівня Ізраїлю. Це навіть не привід для дискусії, - проста констатація фактів.    

 

"В итоге меня не выбрали в Думу. Еврейские "выборщики" (выборы были двухступенчатыми) избрали своими кандидатами еврея Ратнера и украинца Максима Славинского. Это был тот самый Славинский, который через пятнадцать лет был назначен министром в правительстве Петлюры и с которым я подписал известное соглашение, то соглашение, из-за которого меня кляли на всех перекрестках еврейской улицы и которое я готов подписать вторично".

Тобто якщо українські націоналісти і можуть розраховувати на історичну підтримку з боку видатних ізраїльтян, то це саме з боку Жаботинського, і чи не єдиного.

=== Якби уважніше переглянули власне посилання, зауважили б, що забанили його перш за все через антисемітизм, а точніше за антисемітську кашу в голові. Не дуже вдалий приклад для Вашої тези. === 

Пане Олесю, гадаю, що я можу через брак живого спілкування з часом призабути українську мову, проте не до такої міри, аби тлумачити інакше тексти, писані чітко та зрозуміло. 8))) При всій повазі до спільноти та персоналій абсолютно всіх її учасників, дозволю висловити думку - результат спостереження, що тамтешній ґлобал-модератор надзвичайно гостро та бінарно-прямолінійно сприймає будь-яку, навіть обережну, критику в бік тих, кого він вважає "своїми" в "цьому двобої Добра зі Злом". :) На моє ж глибоке переконання, існують речі, в яких інтереси українського та єврейського націоналізмів в історії не лише не збігалися (як йому здається), але й при зіткненні призводили до тих трагедій, сукупність яких ми звемо сьогодні Катастрофою. Мабуть, на це й хотів звернути увагу громади п. Бен-Ар´є, порушивши тим самим устояний у спільноті консонанс.